Вже досить довгий час ми живемо у стані остраху з приводу коронавірусу. Ще зовсім нещодавно нам здавалося, що коронавірус десь дуже далеко й нас він, ймовірно, не коснеться. Але, от уже вводяться перші карантини та заборони на масові зібрання. Через декілька днів наш мудрий нарід побіжить у супермаркети скуповувати все: від сірників до оковитої. Світова криза змусить тих, хто має заощадження в гривні, бігти до банку та знімати гроші аби перевести їх у долар чи євро. Люди, що досить логічно, перш за все будуть дбати по гаменець та шлунок, а про те, що зовсім не це зараз важливо, подумає лише малий відсоток населення. Про що? Хм.. А як ви думаєте?
Ні, мені справді цікаво, що здається найважливішим людям, коли вони опиняються за крок до смертельної небезпеки. Існує безліч тестів та опитуваннь за темою: “щоб ви зробили, якщо б стало відомо, що жити вам залишилося декілька місяців, днів, годин?”. Час від часу ми всі запитували себе про це. І от, цей момент майже настав. Які в вас думки?
Чи є у вас план дій на випадок справжньої епідемії?
Нема? В мене, чесно кажучи, його теж немає. Звісно, я дуже уважно вивчаю рекомендації професіоналів, серед яких для мене знаходиться й Уляна Супрун. Здоровий глузд має поширюватися швидше, ніж коронавірус. Я слідкую за ситуацією у різних тереграм каналах та фахових пабліках. І от, що я маю та хочу сказати. Так план дій на випадок справжньої епідемії повинен бути. Й мінімальний харчовий набір, аби протриматися тиждень-другий у ізоляції вдома, теж має бути. Й телефон сімейного лікаря у телефонній книжці, й пара марлевих масок (на випадок, якщо вдома хтось один захворіє, аби не наражав інших на небезпеку). Все це вірно та важливо. Але чомусь мені здається, що це не найважливіше, що треба зробити. Чому? Я сама не зовсім розумію, але відчуваю, що в такі часи є речі важливіші за холодильник та просто бажання “вижити”.
Що можна зробити корисного під час епідемії коронавірусу в Україні?
Ну, по-перше: як такої, саме епідемії в Україні немає, дякувати Богу та (не думала, що це напишу), але й дякувати уряду та місцевим органам, які запроваждують превентивні заходи у вигляді закріття навчальних закладів, скасування масових зібрань та ін.
По-друге: поки в нас не зачинені підприємства та магазини, поки ми ходимо на роботу та маємо можливість пересуватися містами, ми ще можемо бути корисними. Не знаю, як для вас, а для мене дуже важливо робити хоч щось корисне. Й оскільки я не політичнтй діяч, не олігарх, не війсковий, який може бути зараз на передовій та захищати мирну частину України, я навіть не лікар, який може допомагати рятувати життя, але я можу бути корисною. Як? 🙂 Дуже просто.
- Я підписалася на групу Харківський обласний центр служби крові і тепер я точно знаю, в яку суботу вони працюють, і, якщо дозволяють терміни між донаціями та стан здоров’я, я намагаюся здавати кров з позначкою: “Для війскового шпиталю”.
- Я вступила до групи Волонтер Песочин й намагаюся хоча б трошки, чим можу, допомагати тим відчайдушним гарним дівчатам, які роблять добро для тих, хто його потребує.
- Я сьогодні пишу цю статтю та сподіваюсь, що вона спровокує появу багатьох світлих думок, які зазвичай, приходять до нашої голови в останню мить. Але вгадати, коли саме ця мить настане, неможливо, й хочеться вспіти. Так хочеться вспіти зробити добро. Бо ми люди – різні у можливостях та принципах, але однакові у бажанні бути людьми та допомагати один одному.
Що саме я планую робити у час, коли Україна знаходиться за крок до епідемії?
Причому, нажаль, зараз Україна стикається не тільки з проблемою коронавірусу. В нас на всіх фронтах, як каже наш презедент: “дірки на кожному кроці”. Гривня падає, промисловість згортається, влада знову ділить портфелі та грабує Україну… Але я ж про зовсім інше. Я про те, що ми можемо зробити. Саме ми й саме зараз, а це: стати донором чи волонтером. Здати кров чи перерахувати 100 гривень допомоги багатодітній родині… Робити добро дуже легко, навіть у тяжкі часи. Але це того варте, особливо, коли знаєш, що в центрі крові ще вчора була нестача крові негативного резусу, а сьогодні вже вдосталь. А, значить, буде врятовано життя!
Або, коли бачиш усмішки на обличчах маленьких діточок, яким ще вчора не було де спати, та навіть, не було де жити, бо згоріла рідна хата або вони були вимушені бігти від війни. А сьогодні вони у новенких речах з подарунками та смаколиками від волотерів та небайдужих.
Так, не будьте байдужими й ви. Робіть добро, поки є можливість, поки живі. Й дай Бог нам жити ще довго, бути здоровими та щасливими!
Не панікуйте! І тримайте в чистоті руки та думки! 🙂